«Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…»

15 лютого у нашій школі традиційно вшановують мужність тисяч співвітчизників та односельчан. З кожним роком все далі й далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності та вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

Тридцять три роки тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Летять, відлітають у вічність роки… Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам'яті імена воїнів-афганців. Пам'ятайте ветеранів, виявляйте розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках...

Очі пекуча сльоза обпіка,

Рана у серці ятриться.

Дрібно тремтить материнська рука-

Син ясночолий їй сниться.

Він приїздив у відпустку в село,

Радісно всім усміхався.

Ще двадцяти літ не було...

Так молодим і зостався.

Не закінчилась афганська війна

В цій українській оселі.

Досі сумує матуся одна,

Плинуть роки невеселі.

Не забирайте дітей в матерів!

Людство плекає ще віру

У ненароджених наших синів,

У силу розуму й миру!

Присвячується  пам'яті

Пишньова Сергія Миколайовича.